8 martie



Cele mai frumoase urări de sânătate, fericire și dorințe împlinite întro primăvară a speranțelor renăscute.
Cu prietenie Organizația de Femei a Uniunii Ucrainenilor din România, Filiala Tulcea

Vineri, 22 februarie 2019, Ansamblul de cântece și dansuri tradiționale ucrainene ”ZADUNAISKA SICI” și grupul vocal-instrumental “REBALKA”din Crișan, aparținând Uniunii Ucrainenilor din România, filiala Tulcea au participat în cadrul ediției de primăvară a Târgului de Turism al României - standul județului Tulcea - Delta Dunării si Dobrogea de Nord - ”GRĂDINA BIO A EUROPEI”, eveniment care a avut loc, în perioada 21-24 februarie, la Complexul Expozițional- ROMEXPO, din București, unde vizitatorii au avut ocazia să admire momente unice din tradiția, cântecul si dansul apartinând culturii ucrainene autentice, asezonat cu degustari de preparate si vinuri din Dobrogea, având ca teme, promovarea biodiversitatii si a multiculturalității în Delta Dunării, zonă unică în Europa .


















Sărbătorile de iarna la ucrainenii Nord-Dobrogeni



Sărbătorile de iarnă la ucrainenii Nord-Dobrogeni
Ca in fiecare an apropierea sărbatorilor de iarnă, constituie pentru etnicii ucraineni din Dobrogea un eveniment major din viata lor socio-culturală.
Datorită conditiilor actuale, emotiile sunt mult mai mari, fiind generate si de faptul ca revenirea la familia traditională  are loc cu membrii  plecati prin intreaga lume (SUA, Canada, Spania, Italia, Cipru, etc.) atunci cand acest eveniment se produce iar cand familia nu se reuneste suntem nevoiti să apelăm la tehnica de comunicare actuală pentru a schimba cateva impresii cu  rudele (copii, nepoti, etc.) familiei sau prieteni, cunoscuti.
Cu toate aceste impedimente, membrii filialei UUR Tulcea s-au pregătit si au desfasurat actiuni culturale menite sa reliefeze rolul important pe care sărbatorile de iarna îl au în viata noastră. Manifestarile dedicate acestui eveniment socio-religios, au debutat începand cu data de 18 decembrie cand ansamblul de cantece si dansuri "Zadunasika Sici" din Tulcea (copii si tineret) sub coordonarea Amaliei Trifan, Teodora Cordon si Stefana Cernencu au prezentat un program bine conturat ce a cuprins obiceiuri si traditii ucrainene în cadrul manifestării dedicate zilei de 18 decembrie, ziua minoritatilor nationale din Romania, la care au participat toate minoritatile din judetul nostru.
            Dupa aceasta, la sediul filialei noastre, copii au primit vizita lui Mos  Craciun, unde au fost rasplatiti pentru activitatea lor cu dulciuri de calitate asigurate prin grija UUR, iar actiunea s-a încheiat cu cantece si poezii adecvate momentului.
            Pungile cu dulciuri au fost distribuite ulterior si tuturor copiilor care studiaza limba ucraineana ca limbă maternă, prin grija presedintilor de organizatii locale si a profesorilor.
In perioada 20 -21 decembrie  împreuna  cu grupurile vocale,Veselka, din Caraorman si Perva Zora din Sulina am participat cu placere si entuziasm la Festivalul de colinde de la Timisoara,unde cred ca am reprezentat cu cinste filiala Tulcea.     
    In cadrul organizatiei locale, în perioada 18-28 decembrie si începand cu 5 ianuarie pana la 20 ianuarie au avut loc manifestari dedicate sărbatorilor de iarna unde copiii, tinerii si varstnicii au prezentat diferite obiceiuri de iarna (colinde, uraturi, malanca, etc) prilej cu care atat membrii nostri cat si invitatii si-au amintit despre copilarie si aceste frumoase obiceiuri.
            Dar cea mai importanta manifestare a acestor sarbatori s-a desfasurat in perioada 10-11 ianuarie, cand impreuna cu o delegatie consistentă din Ucraina, am pregatit si desfasurat actiunea intitulata sugestiv „Seara Culturala Ucraineană”, manifestare care s-a bucurat de un succes real  in randul publicului numeros participant la actiune.
            Pregatirea actiunii a început de fapt, cu doua luni în urma cand aflandu-ma la Kiev în cadrul delegatiei participante la lucrarile Congresului mondial al ucrainenilor, la sugestia prietenului si colaboratorului nostru Valentyn Sperkach am făcut cunostinta cu doctor Mykola Prodanciuc, directorul Institutului de toxicologie din Kiev, unde spre surpriza mea am luat cunostintă cu o expozitie de pictura cu o tematica specială si anume prezentarea unor aspecte din cadrul unor batalii purtate de cazacii zaporojeni iar in paralel mai multe tablouri legate de domnia lui Stefan cel Mare.
            Prezentarea acestei colectii de pictura a facut-o personal dr. Prodanciuc iar faptul că am urmarit-o cu interes si discutiile purtate pe temele, cazăcimii si a domniei lui  Stefan cel Mare l-au convins probabil ca istoria este una din pasiunile mele si l-au facut sa afirme că daca timpul si resursele materiale îi vor permite, ne va face o surpriză, nouă ucrainenilor mai ales dupa ce i-am prezentat cateva aspecte legate de existenta cazacilor zaporojeni in cadrul Sicei de la Dunavat.
Dupa această vizită impresionantă, am păstrat legatura cu prietenii din Kiev si iata-ne la început de ianuarie 2019 cand gratie eforturilor sustinute de dr. Prodanciuc si echipa sa, am reusit ca în seara zilei de 10 ianuarie să reusim în timp record, vernisarea acestei expozitii in fata unui public numeros si de specialitate unde comentariile au fost impresionante la adresa pictorului care le-a realizat, Andriy Kholomenyuk.  
Actiunea s-a desfasurat la Centrul  Cultural „Jean Bart” din Tulcea, la care au participat si oficialitati din partea administratiei locale în frunte cu primarul orasului Constatin Hogea.
In alocutiunea sa dr.Mykola Prodanchuk ,a impresionat la modul cel mai înalt,publicul prezent ,multumind ,la propriu,gliei strabune romanesti pentru faptul ca a permis etnicilor ucraineni sa –si pastreze identitatea, religia si valorile culturale si acest fenomen este actual si astazi.     Dupa încheierea acestei actiuni am intrat în sala de spectacole a Centrului Cultural unde in prezenta lui Sergii Afanasiev, producator, Chabaniuk Vladyslav, regizor, Marina Yurchack si Vasyl Seredenko, în rolurile principale, a avut loc premiera filmului artistic „Cazacul Negru” film inspirat dintr-un cunoscut basm ucrainean. Inainte de începrea filmului, pe scenă, din partea UUR, am înmanat diplome de excelentă pentru contributia adusă la sustinerea culturii ucrainene la Tulcea, după care într-o atmosferă de sărbatoare autentică generată de aceste evenimente Svitlana Myrvoda si Volodymyr Honskyi, artisti consacrati în Ucraina, au oferit publicului momente muzicale de neuitat
            Dupa vizionarea în premieră a filmului, impresiile au fost deosebite, foarte multi dintre etnicii ucraneni au apreciat foarte bine această actiune pregatită si prezentată împreuna cu delegatia ucraineana. Atat Vasil Seredenko, Marina Yurchack cat si ceilalti membrii ai delegatiei  au fost impresionati de primirea caldă de care s-au bucurat in cadrul comunitatii noastre. Atat la vernisarea expozitiei, cat si în prezentarea filmului, alocutiunile rostite de Valentyn Spercach, laureat al premiului de stat Taras Sevcenko si prof. Vyaceslav Kushnyr, decanul Facultatii de Istorie si Filozofie din carul Universitatii de Stat din Odessa,  au amplificat valoarea manifestarilor noastre în mod consistent.
            A doua zi, la sediul filialei UUR, într-o atmosferă de sărbatoare, în prezenta delegatiei din Ucraina si a comunitatii noastre, am  prezentat traditii si obiceiuri de iarna în care conlindele, urarile si cantecele de sarbatoare au contribuit din plin la crearea acestei atmosfere de sărbatoare, astfel rand pe rand, Svetlana Mirvoda, Volodymyr Honskyi tineretul si membrii  grupului vocal "Zadunaiska Sici" s-au întrecut pe sine prin poezia si cantecul prezentate în fata participantilor.
            Manifestarea s-a încheiat cu aprecieri laudative la adresa acestei actiuni si cu gandul de a continua aceste actiuni culturale menite să sprijine si sa contribuie din plin la pastrarea traditiilor etnicilor ucraineni în Dobrogea de Nord.
            Pana pe data de 20 ianuarie si în cadrul organizatiilor locale, Ciucurova, Fantana Mare, Chilia, Letea, Sf. Gheorghe, Crisan, Caraorman si Murighiol, s-au desfasurat actiuni dedicate sarbatorilor de iarna  continuand atat în prezenta membrilor filialei noastre cat si a invitatilor sositi în zonă, actiuni care s-au bucurat de succes si au fost prezentate atat in   cadrul mass-mediei locale cat si în alte medii de comunicare.                   
  De remarcat, este si debutul grupului vocal Yasna Zora din Murighiol, coordonator,Iordana Ivanov, care ne-a reprezentat cu cinste la Sighetu-Marmatiei, la Festivalul de colinde si obiceiuri de iarna.

In incheiere, multumesc delegatiei din Ucraina pentru gestul deosebit de a dona  tablourile, filialei UUR Tulcea, fapt care scoate în evidentă ca sunt si persoane care doresc si pot contribui la mentinerea si dezvoltarea culturii traditionale ucrainene.
Multumesc personal dr. Mykola Prodanchuk si artistului Andriy Kholomenyuk pentru efortul deosebit in pregatirea acestei colectii precum si celorlalti membrii  implicati în acest proiect deosebit: Sergii Afanasiev, Maryna Yurchak, Volodymyr Tunik, Vasyl Seredenko, Vladyslav Chabaniuk, Volodymyr  Honsky, Svitlana Myrvoda, Valentyn Spercach, Natalia Petrova si Viaceslav Kusnir pentru contributia majora in realizarea acestei actiuni de amploare a comunitatii noastre.
            Multumesc si membrilor ansamblului de cantece si dansuri Zadunaiska Sici din Tulcea pentru implicare precum si tuturor membrilor filialei noastre care s-au implicat în realizarea acestor actiuni ample dedicate sarbatorilor de iarna.
            La final din partea conducerii filialei UUR-Tulcea, va dorim un final mult mai bun, multă sanatate, multe realizari si cu speranta ca etnicii ucraineni din Romania sunt si vor ramane acea punte de legatura între Romania si Ucraina dar si cu celălalte tari unde traiesc etnici ucraineni.


                                                                                                      















În contextul manifestărilor culturale dedicate sărbătorilor de iarnă ale ucrainenilor nord-dobrogeni, Uniunea Ucrainenilor din România – filiala Tulcea, organizează în după-amiaza zilei de joi, 10 ianuarie 2019, începând cu ora 17:00 la Centrul Cultural „Jean Bart” din Tulcea, o seară culturală de excepție, după următorul program
1) ora 17:00 – Vernisajul expoziției de pictură, având o temă de interes originală și extraordinar de interesantă pentru publicul din Tulcea;
2) 18:00 – 20:00 – premiera filmului ucrainean „Cazacul negru”, în prezența producătorului, regizorului și a distribuției.
Vă așteptăm cu drag!

Празник Христового Різдва

Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься Великі, або Царські часи, які уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі святого Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва. Під час відправи Царських часів святе Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку. Походження назви Царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці служби в їхню честь співали окремо многолітню. День надвечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст.
Колись, ще в дохристиянські часи, наші прадіди в той час мали свято «Корочуна» — день привітання сонця. «Свято „Корочуна”, — каже проф. С. Килимник, слова якого наводить у своїй книзі „Пізнай свій обряд” о. Юліян Катрій, — цілком хліборобське, було натхнення людини надією і вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров’я, добробуту та радісного життя». Наші пращури вірили, що у грудневі й січневі дні народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду, у рослини і тварини, тому так чекали та радісно відзначали це свято. Християнство наповнило давні традиції новим змістом, християнськими ідеалами, ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення.

Приготування до Святвечора
„До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”, — розповідають у книзі „Обряди і страви Святого Вечора” Ольга Вербенець і Віра Манько *. В деяких місцевостях «бабою» називали сіно, яке також вносилося до хати.
Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Готувалося доволі їжі, варився мед, виготовлялися різні наливки, вишняки, сливняки, тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих.
Традиційні в наш час ялинки в хатах українців з’явилися переважно аж у першій половині ХХ ст. Спочатку їх підвішували до сволока і лише згодом почали ставити на підлогу. Прикрашали ялинку свічечками, горішками, яблучками, медівниками або домашніми тістечками. Звичай прикрашати різдвяну ялинку поширився з Німеччини. Легенда свідчить, що традицію прикрашати дерева на честь Різдва запровадив відомий богослов-реформатор Мартін Лютер (1483-1546). У 1500 році, напередодні Різдва, він, гуляючи лісом, побачив декілька ялинок, покритих снігом. Вони яскраво виблискували в місячному сяйві і вразили Лютера своєю красою. Повернувшись додому, він поставив маленьку ялинку посеред кімнати, прикрасив її свічками і запалив їх.
На Лемківщині і в деяких районах Львівщини виготовляли так званих «павуків», що символізують павутиння, яке, за легендою, врятувало Христову родину від Іродових воїнів. Виготовляли павуків із соломи або із тонких дерев’яних прутиків чи з дроту, а у місцях з’єднання чіпляли квіти, свічечки або скляні ялинкові прикраси.
До свята мав бути наведений порядок і на подвір’ї, і в господі. Всі знаряддя повинні бути на своєму місці. Все, що було позичене, потрібно було повернути додому, але також і самому повернути позичене. До свят, за традицією, мали бути полагодженні і вози, і сани.
Страви, приготовані на Вечерю
Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного борошна, міг бути прісним або скоромним (його під час вечері не споживали, а просто клали на столі). Різдвяний хліб був символом новонародженого Ісуса, і в деяких місцевостях до нього додавали трішки свяченої води. Обов’язковим на святковому столі мав бути „книш” – кругла паляниця з малесеньким хлібенятком зверху – для душ померлих. Подекуди перед випіканням цей хліб позначали голівкою маку або відтиском склянки зі змоченими в олії краями. Книші символізують єдність поколінь роду і заступництво-опіку предків.
На Лемківщині й у Галичині посеред столу клали «струцлю» — плетенку, посипану маком, яку ще називали «кукелкою». На Поділлі випікали три обрядові хліби, які на Святвечір клали на столі один поверх іншого. Нижній (його називали «Хазяїном»), прісний, пекли з житнього борошна, другий (називався «Василь») – з пшеничного, верхній («Йордан»), менший також з пшеничного. «Хазяїна» розрізали і їли на перший день Різдва, «Василя» — на Новий рік, а «Йордан» — на Водохрестя. В Козові на Тернопільщині теж клали на стіл три хліби — два нижні житні й зверху – круглий пшеничний калач, в який вставляли воскову свічку. Цей калач був особливим, бо складався з багатьох шишок, які скручувалися з пасочків тіста і щільно вкладалися у круглу форму. Вважали, що сіно під обрусом символізує стаєнку, перший житній хліб – ясла, другий житній – колиску, калач – Ісусика, бо дуже він був солодкий і смачний.
Обов’язково пекли на свята калачі – круглі обрядові хліби з білого пшеничного борошна, замішані на молоці з додаванням яєць. З двох валків тіста скручували джгут, з якого формували коло з діркою всередині. На півдні Поділля калач виплітали з восьми валків тіста. На Черкащині печуть прямокутний хліб, який має назву «Господар».
Обов’язково на столі мали бути пиріжки з різною начинкою – капустою, горохом, сливами, вишнями, маком тощо. Бабусі роздавали їх онукам, і кожен мав запам’ятати з якою начинкою пиріжок. Казали, що коли дитина заблукає, варто згадати з якою начинкою пиріжок на Святвечір, і Господь зразу допоможе пригадати дорогу. Окремо, господині пекли хліб для пригощання худоби. На Поділлі цей хліб називали «Рожество» і мав дуже цікаву форму. Виробляли його з двох валків тіста, які скручували джгутом, надавали йому форми підкови, клали на горщик з кутею.
Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва – Багата кутя.
Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи кажуть, що це може бути пов’язано з 12-ма місяцями. У наш час число 12 трактують як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа.
Господиня розпалювала піч, добуваючи живий вогонь при допомозі шматків дерева, або кресала (цей звичай ще донедавна зберігався на Гуцульщині). У піч клала сім або дванадцять полін. Для приготування страв набиралася досхідня вода, нею заливали пшеницю, сушені фрукти, і ставили в піч варити дві головні страви – кутю та узвар.
Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу. З тих часів вона зберегла символізм поминальної страви. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі. Варили кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося, або купували щораз новий. У різних регіонах кутю готували по-різному. На Лемківщині варили кутю з ячмінної каші (панцаку), оскільки пшеницю в горах не сіяли. Звичай варити пшеницю туди принесли із собою священики та вчителі з Галичини, однак цей звичай прижився не у всіх селах. У тих селах на Лемківщині, де кутю варили з пшениці, її подавали лише з медом. Кутю з ячмінної крупи також варили на Чернігівщині – там її заправляли тільки узваром (компот зі сухофруктів). У різних місцевостях кутя мала різну консистенцію – вона могла бути густою, або ж рідкою, як юшка.
Узвар варився з сушених яблук, грушок, слив, вишень. На Тернопільщині його ще називали сушеницею.
Окрім цих головних страв, господині ставили варити голубці, капусняк із пшоном і квасолею, затертий олією, який на Вінниччині та на Гуцульщині називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста (на Поділлі), варили страви з грибами. Голубці, як правило, робили із заквашеними головками капусти, і начинка у них була різною.
Традиційно вважається, що страв має бути 12, але їх кількість і складники дещо відрізняються – залежно від місцевості і заможності родини. Так, Лемківщина вирізнялася низкою особливих страв, які більше ніде не готували. Наприклад, «бобальки» — подовгасті, посередині потовщені, розкачані в руках шматки тіста, що їх варили або пекли і мастили розтертим маком з медом і олією. Інша страва — «киселиця» — сьогодні зовсім забута. Напередодні Святвечора замочували мелений овес, потім переціджували той заквас через сито, щоб відділити востюги. Очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла. Заправляли її кмином, часником та лляною олією.
На Тернопільщині робили напій, який мав назву «голопас». Його готували заздалегідь із відвару сушених фруктів, до якого додавали житню закваску або дріжджі, а також карамель.
Поки господиня порається в хаті, господар приводить до порядку обійстя, напуває і годує худобу.
Цікавий звичай зафіксований на Лемківщині. Коли вже все в хаті було готове, ціла родина йшла до потоку і там старанно милася крижаною водою, а втиратися поспішали до хати. Останньою йшла митися господиня.
Традиція внесення дідуха і приготування стола
Наступним кроком є традиція внесення дідуха. Господар, здійнявши шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, а син – дві в’язки. Сіно при цьому розтрушували, а батько приговорював: «Хай труситься сіно, хай годує худібку. Хай м’яко буде душечкам, хай м’яко буде Святому Дитяті та худібці на сіні лежати!».
Повільно і урочисто батько з сином підходили до хати і ставали перед порогом, де їх вже чекала господиня з книшем в руках. Входили в хату і батько говорив такі слова: „Святки йдуть!” „Святки прийшли!” – відказував після батька син. „Шануємо і просимо дідуха й вас завітати до господи!”, – відповідала мати. Так відбувалось на Східній Україні, а на Галичині газда (господар) промовляв такі слова: «Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа». Опісля, сім’я заходила до хати, хрестилася, розстеляли в’язочку сіна на покутті й ставили на нього дідуха, другу в’язку сіна клали на стіл, а третю – під стіл. Під час того, як на підлогу стелили солому, діти під столом квокали: «Кво-кво – завтра Різдво».
На Тернопільщині та Львівщині на стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник. Зверху стелили білий обрус, а поверх нього часто стелився другий.
На святково застелений стіл клали хліб, і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу воскову свічку. На Лемківщині і в Галичині свічку ставили в горня, наповнене ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного зерна. Запалену свічку ніхто не мав права погасити весь вечір і старалися запалити так, щоб вона випадково не погасла, бо це не є доброю прикметою, бо віщувала смерть когось з родини. Після цього господар клав у сіно під столом сокиру, косу, серпа, частину рала, частину граблів – щоб добре оралося, жалося, косилося та щоб було, що жати і косити в Новому році. Тільки опісля господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром. Вони урочисто несли їх на покуття.
Поки мати ставила страви на стіл, господар йшов у хлів годувати худобу шматочком хліба з застромленим у нього часником, посипаним сіллю, починаючи з найстаршої, закінчуючи наймолодшою. Символізм цього звичаю у тому, що худоба своїм диханням зігрівала новонародженого Ісусика. Потім вся родина ставала до спільної молитви. Спочатку моляться за померлих, а потім за всіх присутніх.
Після господар змішував ложку куті та всіх інших страв з борошном і знов йшов у хлів пригощати худобу, щоб й та могла приймати участь у святкуванні. Потім виходив на подвір’я, щоб запросити на вечерю всі праведні й не праведні душі, сонце й місяць. Запрошення повторював тричі. Не отримавши відповіді, голосно говорив: «Як не йдете, то щоб повіки віків не приходили». Господар, повернувшись до хати, зачиняв двері. Після цього вже ніхто з дорослих у цей вечір не міг виходити. На Прикарпатті збереглася ще досі традиція перед вечерею йти з кутею та свічкою на цвинтар і запрошувати померлих родичів на спільну трапезу.
Різдвяна зірка
Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей, яким давали трішки вареної картоплі. Проте перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір приходили до хати.
Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви.
В кінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік і просили про долю на наступний.
Після вечері на столі залишали кутю, інші страви, ложки, бо вірили, що вночі померлі прийдуть ще раз на вечерю.
В центральній та східній частині України після Святовечора існував звичай носити вечерю дідусю і бабусі (якщо вони мешкали окремо), хрещеним батькам та добрим знайомим. «Нести вечерю» — то значить шанувати старійшину, ділити надію, долю, добро, згадувати померлих.
Після Вечері у деяких регіонах молодь починала колядувати. Дехто йшов на Всеношне Богослужіння, яке завершувалося святковою Різдвяною Літургією.
Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всій Україні, а відмінність у південних та північних областях пояснюється впливом інших культур. Багато із самобутніх звичаїв втратилися або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці сьогодні по-новому відкривають себе для Бога, рідних традицій і обрядів.